Методична робота в школі… Ці слова викликають у тих, хто має відношення до викладання у школі, масу емоцій, як позитивних, так і негативних. Є притча про трьох сліпих мудреців, що побачили слона. Мабуть, знаєте. Як кожен з них торкаючись своєї частини чи то хвоста, чи то ноги, чи то хобота дає різні трактовки про самого слона і жоден з них не є правим, щодо істинної ситуації. Інколи і методична робота в школі нагадує того слона.

Молодий спеціаліст відповість: «Не знаю, і навіщо воно потрібно, користі мало»; заступник директора скаже: «Це важлива форма роботи з колективом, яка сприяє підвищенню методичного рівня учителів»; секретар методичного об’єднання зауважить «Це щось паперове і таке, що не відповідає дійсності»; пересічний учитель порівняє із педагогічною радою, тільки буває частіше і в меншому складі. Так як же зробити методичну роботу ефективною, дійсно такою, що кожен з учасників навчально-виховного процесу зможе описати її і ті переваги, що вона надає? Подібними питаннями задаються різні фахівці від педагогіки та психології – починаючи від заступників директорів з навчально-виховної роботи на місцях до головних редакторів різних педагогічних видань.

Семінари, тренінги, відкриті педагогічні університети та ще багато форм обирають ті, хто намагається поліпшити ситуацію з методичною роботою в школі. І … не зажди досягають мети. Особливість роботи в школі полягає в її замкненості. Здебільшого до методичної роботи, не маючи на увазі „продвинені” школи, докладають рук районні відділи освіти або звичайні завучі. Тому і інформація про якісну методичну роботу є здебільшого здобутками людей на місцях – вони отримують її з видань педагогічного спрямування і пристосовують її до своїх умов.

Наведу приклад. У минулому році один з районних відділів освіти м. Харкова оголосив конкурс на краще методичне об’єднання саме задля встановлення існуючої ситуацією з методичною роботою на місцях і створення планів розвитку цього напрямку. Мені довелося брати участь у підготовці матеріалів до конкурсу, які складалися з папки, що містить основні напрямки діяльності та статистику по них, презентації роботи методичного об’єднання і конкурсу кабінетів.

Як показав конкурс, методична робота здебільшого знаходиться на останньому місці в школах, навіть для підготовки матеріалів, які мали б бути в наявності у папці шкільного методичного об’єднання, знадобилося понад три місяці. Оскільки матеріали знаходяться в основному в досить сирому варіанті і не можуть гідно презентувати методичну роботу окремого методичного об’єднання та школи в цілому. Тому під час цієї роботи постійно виникало питання про ефективність того, що відбувається насправді в школі. Чи так вже доцільно те, що проводиться? Що ж таки дійсно має сенс? Які заходи сприяють підвищенню якості методичної роботи і фахового рівня педагогів шкіл? Саме участь в такому заході змусила замислитися над методичними заходами на місцях, їх ефективності і необхідності. Досвід підказує, що звичайний учитель, перевантажений навчально-виховною роботою, на підвищення фахового рівня досить часто не знаходить часу та сил, а участь у заходах методичного характеру сприймається ним як тягар. В цій ситуації дуже важко пропонувати ще один матеріал з вдосконалення методичної роботи в школи. Проте спробуємо.

Ця книга спрямована на практичне втілення в конкретній школі різних аспектів методичної роботи, вона є спробою подання методичної роботи як того, що є досить легким, необхідним і не обтяжуючим. Методична робота відбувається в школі завжди, але лише ставлення до неї і правильній підхід до її організації може зробити її ефективною.

Вступ для тих, хто займається методичною роботою в школі І це не обов’язково заступники директорів з навчально-виховної роботи, це можуть бути керівники методичних об’єднань різного рівня, методисти, керівники та викладачі курсів підвищення кваліфікації і просто люди, що займають просвітницькою діяльністю в освіті.

Для того, щоб запропонувати методичний захід необхідний закладу та учителям, легкий у виконанні, не обтяжуючий учасників заходу і, водночас, корисний, необхідно згадати ті заходи методичного спрямування, на яких Вам довелося бути в якості учасника. Інколи здається, що такі заходи дуже довго відбуваються, інформацію, що подають Ви вже давно знаєте, а поради, що дають на цих заходах Вам не стануть у пригоді, оскільки це вже робите, або це неможливо у існуючих умовах. Можна заперечувати, наводячи аргументи про відсутність бажання і пізнавальних, або взагалі будь-яких позитивних, мотивів у слухачів, бар’єри сприйняття інформації, щодо методичних заходів тощо, проте ця ситуація доволі типова. Як же зробити такий захід, щоб він вмотивував присутніх по ходу дії і став для них дійсно корисним?

Для цього треба не забувати про особливості навчання дорослих людей, які мають свій досвід, свої погляди на себе та оточуючий світ, на розвиток себе в професії і суспільстві. А тут ви зі своєю „мегаважливою” методичною роботою. Виникає питання мотивації персоналу, як кажуть, у бізнесових структурах. В бізнесі питання підвищення кваліфікації, фахового рівня, здатність до навчання протягом життя вже давно не просто декларується. Від цих здатностей людини залежить прибутковість підприємства, його імідж, репутація тощо. А в бізнесі з цим не жартують. Що ж робити в закладах освіти? Які не є прибутковими організаціями, надають послуги гарантовані державою і за місцем проживання? Чи їм потрібний такий підхід?

Дуже хочеться сказати, „так” і поставити знак оклику. Однак, розуміючи істину ситуацію в освіті, з огляду на звичайні школи, і сільські в тому числі, починаєш сумніватися. Проте ця книга присвячена не запереченню необхідності методичної роботи і не має на маті підтримати тих, хто не хоче робити хоч щось для того, щоб змінити ситуацію. Ця книга, навпаки, для тих, хто хоче змін на полі методичної роботи і шукає можливостей. Розуміючи всі вказані вище проблеми і багато інших аргументів „проти” пропонуємо певний план дій.

По-перше, якщо наміри змінити ситуацію дуже серйозні – почніть з діагностики мотивації колективу. Залучіть до цієї роботи психолога, розумійте, що такі дослідження в школі є важкими, а результати дуже важливими. На базі цієї діагностики можна підбирати більш доцільні для цього конкретного колективу методичні заходи. В цій збірці подано деякі методи діагностики, які можна використовувати і без залучення психолога, задля оцінки доцільності проведення методичних заходів взагалі та для конкретного колективу з врахуванням його особливостей.

По-друге, підійдіть до розробки заходу дуже ретельно, хоча на сучасному етапі, саме розробка дійсно якісного методичного заходу не завжди є проблемою, для цього є маса літератури з даного приводу, є люди, що здатні проконсультувати. Проте відповідність того, що пропонується в педагогічній літературі, та конкретної аудиторії має бути оцінена на місці і треба мати зажди запасний план. Про запасний план і піде мова в цій книзі. Мається на увазі такий підхід до майбутнього заходу, що дозволить провести його в практично будь-якій аудиторії і за більшості існуючих умов.

По-третє, необхідно втілити свій задум, провести захід на, бажано, високому рівні, що залежить і від компетентності ведучого, і від компетентності колективу. Слід зауважити, що не треба боятися залучати до таких заходів компетентних ведучих „зі сторони”. Такий хід не лише підвищить якість методичного заходу, а й додасть вагомості методичній роботі в закладі в цілому. В цій ролі можуть виступати відомі діячі в галузі педагогіки і методики викладання, учителі інших шкіл, працівники видавництв і благодійних фондів та багато інших людей, які мають свої напрацювання в галузі психолого-педагогічних наук. Знов таки зауважимо на „підводні камені”, якщо запрошувати до себе фахівця, то доцільно ознайомитися з його наробками до початку заходу. Відвідайте подібні семінари, лекції тощо в його виконанні в інших місцях або ознайомтеся з його друкованими роботами та у приватному спілкуванні. Бажано побачити, при наймі, тези виступу чи план заходу. Пошук необхідного навчальному закладу фахівця – це складова вдалої методичної роботи. Оскільки саме ви знаєте свій педагогічний колектив та його особливості, не треба перевантажувати ані колектив непотрібними семінарами, ані фахівця примушувати працювати заздалегідь без результату.

Вчетверте, треба підводити підсумки проведених методичних заходів. Зворотній зв’язок – це та умова, яка дозволить підвищити рівень методичної роботи, побачити помилки і виправити їх в подальшій діяльності на методичному ґрунті. В цій збірці будуть наведено деякі прийоми зворотного зв’язку із учасниками. Саме використання в роботі зворотного зв’язку, відсутність формального ставлення до нього, врахування результатів конкретних заходів в подальшій методичній роботі можуть позитивно вплинути на якість цієї роботи.

Таким чином, методична робота буде вдалою за умови:

  1. діагностики колективу;
  2. ретельної підготовки заходу;
  3. якісного втілення заходу;
  4. наявності зворотного зв’язку.

В цьому матеріалі можна знайти деякі відповіді до зазначених аспектів:
деякі методики діагностики мотивації колективу та обґрунтування їх результатів щодо методичної роботи в навчальному закладі;
„методичний конструктор”, для розробки методичних заходів, які здебільшого спрацьовують у звичайних умовах;
практично втілені методичні заходи, побудовані за технікою методичного конструктора.

Сутність поняття „директивні інновації”

Існує такий термін — „директивні інновації”, це саме те, що відбувається в наших школах. Інновації „спускають зверху”, ведуть роз’яснювальну роботу, впроваджують нові методи, інколи досліджують результати і називають такі дії методичною роботою. Зазвичай, параметр успішності методичної роботи яка відбувається завдяки директивним інноваціям – це готовність до інноваційної професійної діяльності, яка розглядається в двох контекстах: функціональному й особистісному.

Так функціональний підхід ґрунтується на уявленні готовності як психофізіологічного стану, який забезпечує швидкість актуалізації необхідного досвіду (Н.Левитов, А.Пуні, В.Пушкін, Л.Разборова та ін.). За умов особистісного підходу готовність розглядається як складна динамічна структура, яка є виразом сукупності інтелектуальних, емоційних, мотиваційних і вольових складових психіки людини в їх співвідношенні із зовнішніми умовами й завданнями діяльності (М.Дьяченко, Л.Кандибович, Р.Пенькова, В.Шадриков та ін.). В роботах В.Сластьоніна зазначається, що готовність до педагогічної діяльності — це система якостей, що забезпечують успіх учительської праці, визначає її як складне динамічне утворення.

Структура готовності вчителя до інноваційної професійної діяльності (за В.Сластьоніним і Л.Подимовою) [32] є такою:

Структурні компоненти: мотиваційний; креативний; технологічний; рефлексивний.

Функціональні компоненти:

  • особистісно-мотивована переробка та оцінка освітніх програм;
  • прийняття рішення про використання нового та формування цілей інноваційної діяльності;
  • корекція й оцінка концептуальних підходів;
  • планування етапів експериментальної роботи;
  • прогнозування труднощів;
  • впровадження нового у педагогічний процес.

Критерії:

  • творча сприйнятливість до педагогічних інновацій;
  • творча активність;
  • методологічна й технологічна готовність
  • до впровадження нового;
  • педагогічне інноваційне мислення;
  • культура спілкування.

Рівні:

  • низький;
  • репродуктивний;
  • евристичний;
  • творчий.

Розглянемо рівні більш детально. Учителі з низьким рівнем готовності характеризуються відсутністю інтересу до інновацій, необхідних теоретико-методологічних знань. Оцінка значущості нововведення, зазвичай, здійснюється на основі «здорового глузду» та зовнішніх факторів. Фрагментарне впровадження деяких ідей директивних інновацій відбувається шляхом механічного, некритичного копіювання окремих прийомів, запозичених із педагогічної літератури та існуючої практики. Педагог виявляється не обізнаним з методиками самодіагностики, спрямованої на визначення рівня готовності до впровадження в практику директивних інновацій, характеризується неадекватною самооцінкою своєї професійної діяльності, виявляється не спроможним до самокорекції.

Репродуктивний рівень характеризується в цілому позитивним ставленням до інновацій, що впроваджуються. Але при цьому цілі нововведень не сприймаються вчителем як особистісно значущі. Наявність теоретичних знань про сутність директивних нововведень не обумовлює їх ефективного використання їх у конкретних ситуаціях. Учитель знає та використовує окремі елементи директивного нововведення, але виявляється не спроможним до його системного впровадження. Педагог має елементарні знання щодо засобів самодіагностики, спрямованої на визначення рівня готовності до впровадження в практику директивних інновацій, характеризується адекватною самооцінкою своєї професійної діяльності, але виявляється не спроможним до самокорекції.

У випадку евристичного рівня учитель позитивно ставиться до директивних нововведень, приймає їх цілі як особистісно значущі, має ґрунтовні знання щодо теоретико-методологічних основ інновацій. Рівень впровадження вчителем нововведення в практику роботи можна охарактеризувати як системний. На основі теоретичного осмислення конкретної педагогічної ситуації вчитель адекватно використовує елементи директивних нововведень, однак не може творчо переосмислювати їх ідеї відповідно до індивідуального стилю професійної діяльності. Педагог характеризується високим рівнем професійної рефлексії, а саме, здатністю до самоаналізу рівня своєї підготовленості до впровадження директивних інновацій, спроможністю до об`єктивної самооцінки та самокорекції, але не може здійснювати самокорекцію з урахуванням індивідуального стилю професійної діяльності.

Креативний рівень переважно характеризуються тим, що учитель позитивно ставиться до директивних нововведень, приймає їх цілі як особистісно значущі, має ґрунтовні знання щодо теоретико-методологічних основ інновацій. Рівень впровадження вчителем нововведення в практику роботи можна охарактеризувати як системний. При цьому використання інновацій здійснюється на основі індивідуально-творчого осмислення відповідно до індивідуального стилю професійної діяльності. Педагог характеризується високим рівнем професійної рефлексії, а саме, здатністю до самоаналізу рівня своєї підготовленості до впровадження директивних інновацій, спроможністю до об`єктивної самооцінки та самокорекції з урахуванням індивідуального стилю професійної діяльності.

Таким чином, на початку методичної роботи варто визначитися із рівнем готовності кожного учителя до інноваційної професійної діяльності. І у разі, якщо конкретний колектив переважно на креативному рівні готовності, то будь-який методичний захід буде сприйняти з вдячністю та переконливим бажанням втілити отримані знання на практиці. Якщо ж рівень здебільшого низький, то має сенс будувати роботу спираючись на здоровий глузд та зовнішні фактори. Спроможність до самооцінки та самокорекції є досить важливими параметрами для вдалої методичної роботи.

автор публикации: Руденко О.В., керівник методичного об’єднання